Мета створення цієї статті [1] — ознайомлення читача з можливостями використання досягнень іншої науки для вирішення проблем права (юриспруденції в цілому). При цьому автори цієї статті вбачали, що читач має певні уявлення про науку–реципієнта, але не дуже знайомий з наукою-донором. Тому доцільніше розпочати це знайомство із співставлення предмету.

Що таке право? “Сутністю права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена і забезпечена… Реальна сфера свободи соціального суб’єкта як сутність права виявляє себе в різних правових явищах — нормах права, суб’єктивних правах і обов’язках, правових принципах, правовідносинах тощо… У нормативному розумінні право — це система особливих соціальних норм… Норми права — це модель юридичного взаємозв’язку суб’єктів, особливістю якого є забезпечення певних можливих діянь одних суб’єктів відповідними діяннями інших… Різні соціальні суб’єкти володіють неоднаковою спроможністю пізнавати об’єктивні умови свого життя, діяти на їх основі, тому в суспільстві створюються різноманітні механізми, що властивими їм засобами сприяють реалізації свободи суб’єктів чи протидіють проявам свавілля (звичаї, мораль, релігія, юридичне право, політичні норми тощо [10]).

Отже, для регулювання правовими засобами меж соціальної свободи суб’єкта потрібно знати властивості соціальних суб’єктів, обумовлені неоднаковою спроможністю пізнавати об’єктивні умови свого життя і діяти на їх основі. Пізнанню людиною об’єктивних умов життя слугує інформація.

Соціоніка вивчає саме інваріантність структури і механізму обробки інформації психікою людини та соціальною психікою суспільства в процесі взаємодії з навколишнім середовищем. Ця наука оперує насамперед структурами як індивідуальної, так і соціальної психіки [1–9, 11] [2].

Соціоніка досліджує те, що регулює право. Предмети соціонічних і юридичних наук є двома боками однієї медалі — суспільних відносин. Але на відміну від інших наук, які вивчають суспільні відносини, чи людину, чи інформацію, і таке інше, соціонічні науки мають нову, свою власну сферу наукового знання, яка може перетинатися чи граничити з іншими, але має принципово нове підгрунтя. Ця сфера наукового і практичного знання (соціонознавство) поєднує в собі на основі принципово нових наукових положень різні галузі людського знання про: інформацію, психіку людини, та всі інші в межах, що стосуються цих перших двох.

Сфери соціоніки та юриспруденції безумовно перетинаються, і площини їх перетину утворюють цілі області їх взаємопроникнення. До таких областей належить, зокрема, “судова соціоніка”, якщо називати це по аналогії. В цій області спільного юридично-соціонічного знання лежить напрямок пошуку можливостей вирішення юридичних проблем за допомогою соціонічного інструментарію, зокрема, проблем ідентифікації суб’єкту, встановлення кількості суб’єктів діяння тощо.
Але чи належить до таких спільних областей право?

З погляду авторів цієї статті, право належить до сфери застосування соціоніки як інструменту дослідження. Одночасно соціонічні знання про людину та інформацію в їх сукупності можуть і мають бути пристосовані та використані в праві як регулятор суспільних відносин. А отже, поєднання вивчення права і вивчення структури та механізму функціонування психіка дадуть новий науковий напрямок, який для скорочення можна назвати “юстиціонікою” (суміш “юстиції” і “соціоніки”) — тому що юстиція —це справедливість, а для справедливого вирішення питань, пов’язаних із встановленням меж соціальної свободи суб’єкта, потрібні соціонічні знання.

Юстиціоніка — це науковий напрямок по вивченню співвідношення права із структурою і механізмом функціонування психіки людини. Це, з одного боку, спеціальна юридична наука, а з іншого — напрямок соціоніки.
Розглянемо декотрі положення соціоніки більш детально, щоб у читача склалося певне уявлення про неї.

Що таке психіка? Психіка – це те, що в людини відповідає за інформаційну взаємодію з навколишнім середовищем, на відміну від тіла, яка відповідає за енергію та речовину. Тому підхід до вивчення психіки на тлі інформації не є новим. Але новим є:

1. вивчення не психіки окремо від інформації і не інформації окремо від психіки, а саме їх співвідношення (інформаційний метаболізм);
2. адекватні методи, отримані за допомогою поєднання методів суспільних та природничих наук на необхідному рівні.

Соціоніка налічує 16 різновидів структури і механізму функціонування психіки, що мають назву “тип інформаційного метаболізму” (ТІМ). Механізм функціонування психіки — це якраз метаболізм інформації, тобто це сукупність результатів тих процесів, що відбуваються в психіці, втілення цих результатів в інформацію всередині і зовні психіки.

Найголовніше виграшне місце соціоніки порівняно із психологією є теорія інформації. Вона надає соціоніці здатність теоретично обгрунтовано відрізняти типи інформаційного метаболізму конкретних суб’єктів — людей або їх невипадкових груп, зв’язаних спільною метою. Якщо досліджувати ТІМ, скажімо, населення держави, і зіставляти за допомогою спеціальних методик з результатами інформаційного метаболізму законотворців (законами), то можна визначити, чи підходить даний закон населенню цієї держави, тобто визначити ризик порушення закону. Це, з одного боку, юридична соціологія, а з іншого — кримінологія. Але ж це далеко не єдиний спосіб використання знань, добутих за допомогою соціоніки. Судову соціоніку автори цієї статті вже теж згадували, але саме “юстиціоніка” — це дещо інше, ніж ці дві речі. Одна справа — порівняти результати інформаційного метаболізму з чимось, інша справа — не торкаючись юридичної техніки щодо змісту норм, зачепити юридичну техніку створення структури законі, структури державного органу, і т. д. Це не перевірка вже створеного на відповідність чомусь, навіть не прогнозування, навіть не моделювання чи створення “каркасу” цієї відповідності. Це створення дієвого аналогу людині в тій структурі, що створюється. Державний орган, зв’язаний якоюсь спільною метою, задля якої створений. Він має діяти як одна людина і мати властивості людини щодо переробки інформації, тобто мати певний ТІМ, до того ще й підходящий, по-перше, населенню держави в цілому, по-друге — працівниками цього органу. Це зробить орган адекватним меті, для якої він створений, і дієвим. Тому в частині законодавства щодо органів, підприємств і взагалі будь-яких суб’єктів права, соціоніка має стати одним із інструментів законотворців, творців статутів і т. ін. Крім того, сам нормативний акт регулює певні правовідносини між суб’єктами права: це не тільки предмет перевірки на адекватність врахування міжТІМних відносин, тобто предмет перевірки юридично-соціонічної соціології, це ще й предмет перевірки дій суб’єктів, тобто врахування всіх аспектів інформаційного потоку, досліджених соціонікою. Це означає, що може виникнути ситуація, коли різні аспекти одного і того самого діяння врегульовані різними нормами по-різному.

Ще одна важлива сфера — це практичне застосування юридичних та правових процедур з урахуванням ментальності існуючого етносу, звички “вирішувати діла”. Можна мати чудову конституцію (наприклад, “сталінську”) і гарні закони. Але, якщо у їх застосуванні є “білі плями”, то це застосування може вирішуватись в негативному руслі через відсутність урахування інших інформаційних аспектів Так конституція СРСР, підготована М. Бухаріним, не врятувала ні його, ні інших від розправи. Це сталося через її декларативний характер, у неї були відсутні ряд аспектів, що могли стати на перешкоді тотальному терору у зоні дії “білих плям” конституції та інших законів. Інший приклад — це українська конституція та чинне законодавство: значна його частина високо оцінюється міжнародними експертами в області права. Але дія цього законодавства у конкретних умовах української (російської, білоруської, казахської та інших) дійсності і ментальності суто формальна, бо практичний механізм реалізації цих законів залишився від іншої ментальності — колишнього СРСР. Тому ми маємо велику кількість “білих плям” в умовах відсутності таких механізмів, регламентацій та ін., семантика яких відноситься до інтегральних інформаційних аспектів, слабко представлених у свідомості етносу та не урегульованих усталеними традиціями. Так, наприклад, законодавство країн Заходу як формальне, свідоме право спирається на неформальні правила, звичаї та процедури західних етносів, що формуються за дитинства і по суті є підсвідомими аспектами права. Тому усталена правова система функціонує як модель суспільної свідомості, що спирається на суспільну підсвідомість і це описується як цілістна структура функціонування одного з інтегральних типів інформаційного метаболізму методами соціоніки.

Тому механічне прийняття аналогів західного законодавства на Україні без урахування ментальності та усталеної юридичної, судової та ін. практики формує фрагментарну правову свідомість, відірвану від суспільної підсвідомості, а тому і менш ефективну, ніж вона мала бути.

Саме цю задачу може вирішити соціоніка.

Ця сфера тісно пов’язана із сферою правної компаратистики — відносно нового напрямку у системі юридичних наук. З іншого боку вона певним чином пов’язана з юридичною соціологією. Ясно, що ігнорування ментальності етносу при розробці законодавства може призводити до масового порушення закону, тобто до загального підйому злочинності в суспільстві.

За допомогою соціоніки можна створити модель закону, договору, будь-якого нормативного акту. Там, де діє імперативний метод регулювання, соціонічні моделі краще не застосовувати: такі галузі права, як адміністративне, фінансове, та інші із адміністративним методом, не потребують створення моделей, бо економічний зміст цих норм залежить від обставин життя, а юридичне оформлення має бути якнайзрозумілішим пересічному громадянинові, і не виконує функції сприяння реалізації свободи суб’єкта, ці норми найчастіше забезпечують виконання державою своїх функцій. А ось там, де діють диспозитивні норми, там, де функція норм — сприяти реалізації свободи, там соціонічні моделі стануть в нагоді, бо саме соціоніка виявляється необхідним інструментарієм виміру меж можливого функціонування соціальної психіки, а отже, здатна бути використаною для створення найдоцільніших юридичних норм, на базі яких можуть бути створені інші, за меншою юридичною силою, більшою конкретикою і з можливистю варіювання волі суб’єкта. Отже, найефективніше використання соціоніки:

1. при створенні:
   • a) законів про будь-яких суб’єктів права;
   • b) статутів;
   • c) типових договорів і описів договорів в законодавстві;
   • d) положень про суб’єктів права,
   • та інше, тому подібне.
2. при перевірці для слідства та суду:
   • a) належності суб’єкта до того чи іншого ТІМу (зокрема, таких, як Чикотило було б значно легше вираховувати із якоїсь кількості людей);
   • b) належність дій суб’єкта, його поведінки до певної ТІМної;
   • c) належність відносин між суб’єктами до певних інтертипніх (зокрема, в деяких випадках це допомогло б виявити кількість суб’єктів діяння)
   • і тому подібне.

Можна знайти ще багато сфер застосування соціоніки в юриспруденції, але саме в праві, мабуть — тільки юстиціоніка, бо саме вона має бути складовою частиною розробки нормативних актів, а отже, її результати — нормативні акти: створення, тлумачення, застосування. Але це торкнеться, безумовно, не всіх правових інститутів, напевно, і не всіх галузей права, тільки зачепить поверхово структуру нормативних актів, змісту не торкнеться, але в деяких галузях її застосування можливе на рівні 90 % всієї юридичної техніки.

Література:

1. Аугустинавичюте А. Социон. //Соционика, ментология и психология личности. №№ 4-5. 1997.
2. Аугустинавичюте А. Соционика. — М.: ООО «Фирма “Издательство АСТ”»; СПб.: Terra Fantastica, 1998.
3. Букалов А.В. Типы человеческих культур: этносоционика. //Соционика, ментология и психология личности. № 1. 1995.
4. Букалов А.В. Интегральная соционика: типы коллективов, наций и государств. Этносоционика. //Соционика, ментология и психология личности. № 5. 1998.
5. Букалов О.В., Єрмак В.Д., Каганець І.В. Заочна школа соціоніки. — К.: “Соціонічні технології”, “Український інститут соціоніки”. 1991. 80 с.
6. Букалов О.В., Єрмак В.Д., Каганець І.В. Соціоніка: огляд науки. — К.: УІС. 1992. 16 с.
7. Букалов О.В., Єрмак В.Д., Каганець І.В. Соціоніка: час України. —Тернопіль. 1991. 64 с.
8. Гуленко В.В. Типы культур. — 1989. 5 с.
9. Ермак В.Д. Взаимодействие психики человека с окружающим миром. //Соционика, ментология и психология личности. №№ 5–6. 1997.
10. “Загальна теорія держави і права” під ред. Копєйчикова В. В.— К., 1997. Стор. 100–107.
11. Ніканорова О. Соціоніка: батьківщина — Литва, столиця — Київ. //Урядовий кур’єр. № 108 (9 червня). 1998.